Правове виховання

Орієнтовні критерії постановки учнів на внутрішкільний контроль
Якщо учень систематично:
-                     не виконує норми навчальної, трудової та загальної дисципліни, встановлені Правилами для учнів школи;
-                     пропускає уроки без поважних причин;
-                     виявляє несумлінність, безвідповідальне ставлення до навчання та суспільно корисної праці;
-                     не виконує вимог учителів та батьків, вступає з ними в конфлікт;
-                     не поважає думку учнівського колективу, не приймає допомоги, хизується своїм неробством;
-                     здійснює антигромадські, аморальні дії, які мають характер правопорушень;
-                     вживає алкоголь, палить;
-                     має схильність до вимагання грошей у школярів;
-                     має схильність до насильства над слабшими

ПАМ’ЯТКА  ПІДЛІТКАМ
Як не стати жертвою злочину
(перелік рекомендацій до вправи "Не нашкодь собі")
1. Не носити з собою великої суми грошей.
2. Не приймати дарунків від незнайомих людей.
3. Не входити до ліфту або інших безлюдних, темних приміщень з незнайомою людиною.
4. Не проводити вільний час у підвалах, біля пустирів, нежилих будівель, будівельних майданчиків тощо.
5. Не сідати в автомобіль до незнайомих людей ні під яким приводом.
6. Не знаходитись одному на вулиці у темну пору доби.
7. Не носити дорогих прикрас.
8. Не вдягати провокуючий одяг.

                                                           Скачайте і родрукуйте анкету. Дайте відповідь на запитання


КОНВЕНЦІЯ ООН ПРО ПРАВА ДИТИНИ -
ГОЛОВНИЙ МІЖНАРОДНИЙ ДОКУМЕНТ ЩОДО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ
Міжнародне співтовариство в особі Організації Об'єднаних Націй вже кілька десятиліть працює над тим, як поліпшити умови життя і всебічного повноцінного розвитку дітей усього світу. Наслідком цього став ряд надзвичайно важливих міжнародних документів стосовно прав дітей і забезпечення їх виживання, 
розвитку та захисту.
У сучасному міжнародному праві загальне визнання дістало положення 
про те, що «дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує 

спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як 
до, так і після народження». 


Потреба в такому особливому захисті дитини 
вперше була проголошена у Женевській декларації прав дитини 1924 р., 
а потім визнана в Загальній декларації прав людини 1948 р.
 і Декларації прав дитини 1959 р. та закріплена в Міжнародному пакті про громадські і політичні права 1966 р. (ст. 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (ст. 10), у Конвенції ООН про права дитини 1989 р.
Більше того, склалися міжнародні стандарти прав людини - загальнообов'язкові уявлення про мінімальні стандарти поведінки з людьми у демократичному цивілізованому суспільстві, які закріплені в універсальних міжнародно-правових актах і відображають узагальнений акумульований досвід
людства. Закріплення таких узагальнених стандартів у національному законодавстві дає змогу реалізувати ідею єдності людства, яка потрібна для його виживання.

Конвенція про права дитини є одним із найголовніших в історії прийня­тим договором про права людини, її відразу ж підписала 61 країна, що вже було безпрецедентним випадком прийняття договорів у рамках Організації Об'єднаних Націй. Зараз Конвенція ратифікована всіма країнами, крім двох (Сполучені Штати Америки та Сомалі). Сьогодні становище дітей майже в кожній країні може поліпшитися, якщо уряди цих держав виконуватимуть свій обов'язок захищати дітей і стежити за тим, щоб їхні права повністю здійснювалися.
У відповідності до міжнародно-правових документів та Конвенції ООН про права дитини, їхні права, безсумнівно, відповідають загальному поділу, але в міжнародному праві дитина виступає суб'єктом спеціального правового регулювання. Адже дитині притаманні особливі фізіологічні властивості, психічна структура і несформована мораль.
До прийняття Конвенції турбота про дітей розглядалася з точки зору по слуг тим, хто їх потребує. У Конвенції ж визначається нова концепція, де за безпечення піклування і захист - це право, а не питання благодійності.
Преамбула Конвенції вміщує основні її принципи. 
Статті можна розділи­ти на три основні частини:
1. Статті 1-41: основні статті, які визначають права дитини і обов'язки держав-сторін, які ратифікували Конвенцію.
2.      Статті 42-45: процедури моніторингу запровадження Конвенції.
3. Статті 46-54: формальні положення, які регламентують порядок на­буття чинності Конвенцією.
Детально вивчаючи текст Конвенції, слід звернути увагу на те, що в пре­амбулі містяться:
• принципи Хартії ООН (1945), Загальної декларації прав людини (1948) і Міжнародних зобов'язань щодо прав людини (1966);
• переконання в тому, що сім'ї повинен бути наданий особливий захист і що дитина має зростати у сімейному оточенні в атмосфері щастя, любові і розуміння;
• переконання в тому, що дитина має виховуватись у дусі ідеалів, про­голошених Статутом ООН, і, зокрема, у дусі миру, гідності, толерантності, свободи, рівності і солідарності;
• розуміння того, що діти потребують особливого піклування, як це бу­ло проголошено у Женевській декларації прав дитини (1924) і Декларації прав дитини (1959), як це визнано у Загальній декларації прав людини (1948), Міжнародних зобов'язаннях щодо прав (таких як «Пекінські правила» 1985 року з ювенільної юстиції);
• визнання того, що є діти, які живуть в особливо тяжких умовах, і такі діти потребують особливої уваги;
• визнання важливості традицій і національних культурних цінностей у захисті дітей і забезпеченні їхнього гармонійного розвитку;
•    визнання важливості міжнародної співпраці.
Як зазначено вище, права дитини подано у статтях 1-41. Не можна ви­брати з них лише кілька основних прав, адже це суперечитиме духу Кон­венції, яка не визнає ієрархії у правах. Жодне з цих прав не може бути відо­кремлене від інших.
Переходячи до аналізу статей Конвенції,
 потрібно відзначити кілька важ­ливих моментів.
1. Стаття 1 дає визначення дитини як людської істоти віком до 18 років. Цей текст став результатом надзвичайно складної і делікатної процедури при­мирення протилежних думок щодо захисту дитини до народження. Важко че­кати того, щоб Конвенція, до якої залучено понад сто країн, могла іншим чи­ном примирити сторони у питанні, яке й досі палко дискутується у різних країнах.
2. Необхідно також відмітити статтю 3, яка стверджує, що життєво важ­ливі інтереси дитини повинні братися до уваги, в першу чергу, під час прий­няття органами влади рішень, які впливають на добробут дитини, а також, що держава повинна надавати необхідну допомогу батькам або іншим особам, які на законних засадах піклуються про дитину.
3. У цьому контексті статті 5 і 18 також є надзвичайно важливими. Стат­тя 5 передбачає, що держави зобов'язані поважати права і обов'язки батьків спрямовувати зусилля на практичне використання дітьми їхніх прав, передба­чених Конвенцією. А стаття 18 визначає, що кожний з батьків несе однакову відповідальність за виховання та розвиток дитини, а держава зобов'язана на­давати їм необхідну допомогу, якщо це потрібно. 
Права дитини, визнані Кон­венцією, можуть бути поділені на п'ять груп згідно з традиційною кла­сифікацією прав людини:

Серед громадянських прав -
 право на ім'я і національність (ст. 7)  і право на самобутність (ст. 8); 
право на життя (ст. 6) і принципи недискримінації (ст 2), 
між ними є також «права порядності» - такі як заборона тортур (ст. 37),
права на захист від фізичного насильства (ст. 19 і 34), 
від свавільного арешту (ст. 37 і 40),
 право на приватне життя (ст. 16) та ін.